Стажування без оплати, що закон дозволяє
Безоплатне стажування може бути лише у виняткових випадках, якщо воно дійсно має Допустима тривалість неоплачуваного стажування
Законодавство України не встановлює конкретних строків для неоплачуваного стажування. Проте, виходячи з практики та рекомендацій, можна виділити такі орієнтири:
1–2 дні: ознайомче стажування, коли стажер спостерігає за роботою без виконання завдань.
до 2 тижнів: участь у тренінгах або спостереження за процесами без повного виконання трудових функцій.
до 1 місяця: навчальна практика, що проводиться в межах освітньої програми, без виконання обов’язків, що приносять користь роботодавцю.
Якщо стажер починає виконувати конкретні завдання, бере участь у проєктах або підміняє працівника — це вже вважається трудовою діяльністю та підлягає оформленню й оплаті.
З цього можна зробити висновок, що стажування може бути неоплачуваним, якщо:
Стажер не виконує трудові функції повноцінно, а більшу частину часу спостерігає за процесами.
Стажування є частиною навчальної програми, і стажер не приносить прямої користі роботодавцю.
Що говорить закон про неоплачуване стажування
Конституція України, ст. 43:
«Кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується».
Якщо стажер виконує завдання, які приносять цінний результат — це праця. І вона має бути оплачена. Незалежно від назви: «практика», «інтернатура» чи «вступне навчання».
Закон України «Про зайнятість населення», ст. 29:
«Якщо під час стажування виконується певний обсяг робіт, роботодавець зобов’язаний оплатити цю роботу відповідно до акта приймання-передачі».
Вам потрібен наставник?
Так. Без наставника стажування — це не навчання. Це просто неоплачувана робота.
Ментор — це працівник, який:
ставить чіткі, посильні завдання;
контролює прогрес;
дає регулярний зворотний зв’язок;
пояснює помилки і коригує підхід.
Якщо компанія не виділяє ментора і вимагає «включатися як усі» — це не стажування, це праця без оплати.
Стажування зі стипендією
Якщо стажування не оформлено як трудовий договір, але стажер реально працює, йому можна (і потрібно!) призначити:
стипендію;
мотиваційну виплату;
одноразову винагороду після завершення практики.
Це може бути оформлено через договір про стажування або внутрішні положення компанії. Такий підхід відповідає закону і зберігає повагу до праці новачка.
️Стажування може бути корисним лише тоді, коли воно прозоре і справедливе. Ось як діяти, щоб не опинитися в ситуації експлуатації:
1. Обговоріть одразу чіткі умови до початку стажування (завжди легше домовитися наперед)
Запитайте, чи є офіційний договір. Навіть якщо це не трудовий, нехай буде хоча б угода про стажування (це юридично зафіксує відносини).
Уточніть терміни: коли почнеться і коли закінчиться стажування, а також скільки годин на день воно у вас займатиме.
Попросіть список конкретних завдань і формат наставництва.
Запитайте, чи буде оцінка результату або зворотний зв’язок.
2. Документуйте свою діяльність
Ведіть список виконаних завдань, особливо якщо вони стосуються роботи компанії.
Зберігайте листування, де вам ставлять задачі або визнають ваш внесок.
Робіть скриншоти, фіксуйте будь-які робочі процеси, де ви берете участь нарівні зі співробітниками.
За такого підходу вам буде легше показати свою цінність компанії і чітко обґрунтувати, чим ви займалися і чого досягли.
3. Уточніть питання компенсації
Запитайте прямо: чи буде оплата, стипендія або мотиваційна винагорода?
Якщо ні — на якій підставі? Нехай це зафіксують письмово.
Іноді навіть разова виплата за результатами стажування — це вже повага до вашої праці.
Головне: не бійтеся ставити запитання. Роботодавець, якому нічого приховувати, спокійно відповість і оформить співпрацю чесно.
Вимагайте ясності: договір, терміни, завдання, умови.
Фіксуйте, що ви робите (списки завдань, листування).
Дізнайтеся, чи передбачена компенсація або стипендія.
У разі порушень — звертайтеся до Держпраці.
Висновок
Стажування — це шанс. Можливість навчатися, пробувати, відкривати нове. Але цей шлях не повинен перетворюватися на безкоштовну робочу силу. Повагу до себе слід починати з простого: визнання своєї цінності та меж.
Варто пам’ятати: цінність фахівця — це не лише диплом і формальні навички. Це й життєвий досвід, і супутні знання, і вміння, які часто не потрапляють у резюме, але визначають силу людини на практиці.
Якщо ви виконуєте завдання, несете відповідальність і приносите реальну користь — це вже праця. І вона має бути визнана.
Оплата — це гігієнічний фактор: вона не надихає, не розвиває, але без неї приходять втома, розчарування й незадоволення.
Справедливе стажування — це не лише досвід, а й чесні умови: домовленості, підтримка наставника і, за можливості, компенсація. Усе інше — підміна понять.
